«Країна, у якій є такий син, не шукатиме педагогіку десь ...» - вважав Амонашвілі

Г. Клочек: Шалва Амонашвили о Василии Сухомлинском

При першій зустрічі із Шалвою Амонашвілі (це було наприкінці лютого 2009 року) мені випало щастя спілкуватися із ним аж цілих вісім годин. Це спілкування переважно відбувалося у замкнутому просторі автомобільного салону.

Авто мчало крізь холодну мряку зимового дня. Зима була безсніжною, пейзажі, що пропливали за вікном, були сірими та непривабливими, і я щиро жалкував, що зараз не весна, і через те не можу показати своєму гостеві красу українського степу з його далекими зелено-блакитними горизонтами. Ті вісім годин незабутнього спілкування відбувалися під час поїздки з Кіровограда в Павлиш та – через кілька днів – з Кіровограда до Бориспільського аеропорту, куди я супроводжував Шалву Олександровича та його дружину пані Валерію - вони відлітали до Москви.

Заходячи в Павлиську школу, Шалва Олександрович непомітно, не для стороннього ока, перехрестився. Оглядаючи експонати меморіального музею, був повільний у рухах, якось відсторонений, здавалося, що слова екскурсовода пролітали повз нього, не торкаючись його свідомості. Затримався у робочому кабінеті Василя Олександровича Сухомлинського, вузькому і довгому, немов пенал, з одним вікном, що виходить на кременчуцьку трасу. При житті Василя Олександровича це вікно майже щодня засвічувалося десь о четвертій годині ранку – Учитель сідав за робочий стіл, завалений рукописами.

Свій запис у книгу вражень робив повільно, обдумував кожне слово. «Василий Александрович Сухомлинский, - записав Амонашвілі - есть классик мировой педагогики. Любой классик – носитель Слова Педагогической Истины из будущего, даритель Мудрости, гуманизма, Мудрости любви. Страна, у которой есть такой сын, не будет искать педагогику где-то…».

Нижче подана світлина цього запису. А зараз подаю його переклад українською:

«Василь Олександрович Сухомлинський є класиком світової педагогіки. Будь-який класик – носій Слова Педагогічної Істини з майбутнього. Василь Олександрович – апостол майбутнього, той, що дарує Мудрість гуманізму, мудрість любові. Країна, в якої є такий син, не буде шукати педагогіку десь в інших місцях. Чи зможе уявити наш розум, якою стане освіта, джерелом якої є Мудрість Сухомлинського? Дуже вірю, що вчителі (прийде час) припадуть до чистих джерел. Це про кожного з нас Він сказав: «Щоб дати дитині іскринку знань, учителю потрібно ввібрати в себе ціле море світла». Це він сказав нам: «Без духовної єдності виховання не відбудеться». Шлях Павлиської школи множиться в Україні і в світі. Нехай у кожного вчителя вселиться Іскра Сухомлинського. Я схиляю голову перед Його педагогічним генієм.

Ш. Амонашвілі

24.02.2009»

Писати окремі слова з великої букви – «фірмовий» стиль Амонашвілі. Декого ця манера роздратовує. Насправді ж, це дуже вдалий і дуже органічний для стилю знаменитого педагога прийом, бо позначене ним великою літерою слово набуває особливої смислової згущеності. Наприклад, якщо добре вдуматися у вислів «Педагогічна Істина з майбутнього», то відкривається абсолютно нова, наповнена глибинним смислом категорія педагогічної науки, про яку можна писати не один науковий трактат. У даному випадку ця категорія спрямовує думку на виявлення істини вічної, яка народжувалася, шукала свого слова, яким би могла бути названа, а значить, оформлена і від того ставала зрозумілішою. Ця істина «із майбутнього» – тобто вона для науки навчання та виховання є вічно актуальною, провідною, константною. А слово «Мудрість», писане з великої літери, позбавляється свого буденного змісту, натомість наповнюється вищим смислом. До його розуміння уже треба підніматися, мобілізуючи для цього всі свої розумові та духовні сили. Якщо виходити із щойно процитованого запису, Шалва Олександрович вважав Василя Сухомлинського носієм і дарувальником «Мудрості гуманізму, Мудрості любові», які і є «Педагогічними істинами з майбутнього».

Кожного разу, перечитуючи цей запис, не перестаю дивуватися глибині і точності суджень грузинського педагога про Василя Сухомлинського. Нам і справді до цих його суджень треба підніматися і підніматися, обдумуючи , розкодовуючи кожне написане ним речення.

Маємо розуміти, що це думки одного з найвидатніших педагогів сучасності про іншого, який, фактично, був одним із його вчителів і якого він вважав педагогічним генієм: «Я схиляю голову перед Його педагогічним генієм». Не знаю, чи й знайдеться в наш час людина, яка змогла б так глибоко зрозуміти педагогічне вчення Учителя із Павлиша, як зрозумів і поціновував його Шалва Амонашвілі.

Вдумаємось у його слова: «Країна, в якої є такий син, не буде шукати педагогіку десь в інших місцях». Зараз ці слова звучать, як докір нам. Бо, проголосивши про наміри будувати Нову українську школу, ми зайнялися пошуками «педагогіки десь в інших місцях», не розуміючи, що освітня справа по-доброму консервативна, що вона потерпає, коли відмовляємося від традицій, зрощених на рідному ґрунті.