Освіторія

"На шляху природного формування академічного кейса викладача стоять кілька суттєвих перешкод та практик"

Академічний кейс викладача вищої школи: право на посаду

Одним з ключових питань, на яке мала б дати належну відповідь реформа сфери вищої освіти, мало б бути питання про суб’єктність та новий статус викладача вищої школи. На жаль, реалії реформування засвідчили, що стара вітчизняна модель вищої освіти, якій притаманне патерналістське ставлення до викладача вищої школи, лише зазнала незначного переоформлення, проте не демонструє тенденції до суттєвих змін. Не лише поміж освітянських управлінців, а й серед певної частини викладачів вищої школи та освітніх експертів існує певний консенсус щодо того, що викладача вищої школи потрібно постійно контролювати та спрямовувати, ставлячи перед ним все нові й нові завдання, які б дозволили залишитися в системі вищої освіти лише особливо наполегливим та готовим до компромісів, хоча, можливо, й далеко не завжди найкращим. Проте, людина, яка усвідомлює, що вона спроможна на щось більше, ніж постійно бути спрямованою кимось, рідко коли погодитися на те, щоб нею постійно помикали та не бажали бачити в ній самостійного та відповідального суб’єкта, спроможного ухвалювати власні зважені рішення, зокрема на власний розсуд формувати свій академічний кейс.

Можновладці від освіти наполегливо бажають залишати за собою право визначати основні вимоги до академічного кейса викладача вищої школи. Викладачу, по суті, пропонується або покірно погодитися з такими вимогами, або залишити вищу школу. Фактично виражається недовіра щодо спроможності викладача повною мірою самостійно формувати власний академічний кейс. Така недовіра, мабуть, все ж межує з нерозумінням природи останнього, зокрема нерозумінням того, що академічний кейс викладача вищої школи є особисто-індивідуальним кейсом, який демонструє не лише відповідність здобутків викладача певним стандартам, а і його унікальність та відмінність від інших, навіть його «нестандартність».

Що таке академічний кейс викладача вищої школи?

Академічний кейс викладача вищої школи – це сукупність особистих академічних здобутків, що характеризують науково-педагогічний рівень, потенційні можливості та академічні пріоритети викладача.

Дуже важливо звернути увагу на три аспекти, які притаманні академічному кейсу викладача вищої школи.

• По-перше, академічний кейс є особисто-індивідуальним кейсом, який хоча і передбачає наявність у ньому певних обов’язкових атрибутів, наприклад, документа про вищу освіту за певною спеціальністю, проте кейс все ж формується як щось, що має вирізнити конкретного викладача поміж інших. Така орієнтація на унікальність є дуже важливим моментом у питанні формування власного академічного кейса. Неприйнятною є ситуацію в академічному середовищі, за якої викладач вимушений піклуватися про наповнення власного академічного кейса виключно документами та довідками, які майже нічим не відрізняють одного викладача від іншого.
• По-друге, академічний кейс викладача вищої школи має формуватися як певна цілісність, кожен його елемент тісно пов'язаний з іншими елементами, можна навіть говорити про їхню взаємну обумовленість. Так, якщо викладач додає до свого академічного кейса сертифікат про володіння ним на певному рівні англійською мовою, то такий елемент академічного кейса має не просто слугувати обґрунтуванням спроможності викладача проходити мовні тестування, а й слугувати доведенням спроможності запропонувати певної якості навчальні курси, скажімо, спроможності прочитати курс англійською мовою. У такому разі кейс має містити відповідні інші матеріали для такого курсу. В іншому разі саме по собі надання мовних сертифікатів слугує доказом спроможності викладача формувати певні інструменти, проте ще не демонструє повноцінної спроможності їх застосування на практиці.
• По-третє, академічний кейс має слугувати проясненню академічних пріоритетів викладача. Саме тому він значною мірою має формуватися насамперед з останніх здобутків викладача та узгоджуватися з планами та перспективами, які викладач прагне реалізувати чи відкрити для себе в майбутньому. Важливо, щоб академічний кейс викладача вищої школи формувався в природній спосіб та виражав його власні пріоритети, які формуються в нього у живій комунікації з колегами. Саме академічна спільнота має корелювати формування академічного кейса.

Та обставина, що академічний кейс викладача вищої школи має використовуватися як визначальний чинник при ухваленні кадрових питань, не означає, що формування академічного кейса має безумовно визначатися останнім. В іншому разі ми отримаємо відчуження викладача від власного академічного кейса, бо останній буде формуватися не як оформлення академічних здобутків викладача, що насамперед відповідають його академічним пріоритетам, а як набір доказів лояльності, конформізму та беззастережного прагматизму.

Що заважає сьогодні повноцінному та природному формуванню академічного кейса викладача вищої школи?

Сьогодні на шляху природного формування академічного кейса викладача вищої школи стоять кілька суттєвих перешкод та практик.

По-перше, відсутність належної кадрової політики у вищій школі; остання сьогодні не розглядається та не виступає ефективним механізмом забезпечення якості освіти у вищій школі. Академічний кейс викладача не береться повноцінно до уваги при ухваленні кадрових рішень. Відсутня практика та навіть вміння працювати з академічним кейсом на етапі проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад у вищих навчальних закладах. Власне, рішення щодо викладацьких посад ухвалюються у волюнтаристський спосіб, часто таке рішення майже одноосібно ухвалює завідувач кафедри, при цьому детальним аналізом академічного кейса кандидата на посаду ніхто взагалі не займається. Про якусь конкуренцію академічних кейсів говорити навіть не доводиться.

По-друге, усталена модель кадрової політики визначається відповідними неефективними практиками присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань. Формальні позиції викладача вищої школи визначаються наявністю у нього документів про вищу освіту, вчене звання та науковий ступінь. ВНЗ найчастіше звертає увагу лише на формальну наявність відповідних документів. Саме тому академічний кейс викладача вищої школи звужується дуже часто до таких документів, а отримання останніх стає головним завданням викладача вищої школи. Документи про вчене звання та науковий ступінь слугують, як правило, достатньою підставою для заняття відповідної посади.

По-третє, при розгляді академічного кейса кандидата на відповідну викладацьку посаду звертається увага на те, що було отримано, зроблено претендентом на вакансію раніше і майже не береться до уваги те, що потенційно такий кандидат може зробити в майбутньому. Як правило, викладач приходить на нову посаду з купою копій своїх документів, однак без зрозумілих пропозицій щодо своєї майбутньої роботи. Часто такі пропозиції підміняються обіцянками захисту дисертації в майбутньому. Подекуди викладача беруть на посаду з огляду на перспективу захисту ним дисертації.

По-четверте, вищі навчальні заклади, розглядаючи академічні кейси викладачів, дивляться лише на формальні здобутки в минулому, бо здебільшого вони самі живіть минулим та не розуміють свого майбутнього, не бачать перспективи в майбутньому, вони по суті виживають та реалізують свою кадрову політику навчального закладу, який думає лише про виживання в найближчі роки. Проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад не розглядається як одна з можливостей змінити своє майбутнє. Часто ВНЗ заявляють, що у них немає вакансій, бо вони постійно змушені скорочувати штат у зв’язку зі зменшенням кількості студентів. Таке скорочення і є наслідком відсутності відповідної кадрової політики у ВНЗ, зокрема кадрової політики, яка б реалізовувалася в умовах конкурентного середовища.

По-п’яте, в українській вищій школі викладач отримує в свій час певні документи про науковий ступінь та про вчене звання, якими він надалі послуговується як відповідним підтвердження права отримувати відповідну ренту, при цьому переважна більшість викладачів вітчизняної вищої школи припиняє повноцінно працювати над своїм академічним кейсом після отримання бажаних документів, переважна більшість задовольняється документом про науковий ступінь кандидата наук та вчене звання доцента, цього досить для того, щоб відносно комфортно почувати себе у вищій школі. Час від часу такі викладачі публікують статті з огляду на необхідність формально виконувати мінімальні вимоги до індивідуального плану викладача. Така практика і відповідає за деградацію вищої школи, в якій відсутня повноцінна конкуренція академічних кейсів викладачів.

Якщо викладач української вищої школи виявляє схильність до конформізму, погоджується на певних умовах отримати науковий ступінь та вчене звання, то надалі він може мати відносно комфортні умови свого існування у вищій школі. Більш того, він може один раз написати курс своїх лекцій, а потім десятиліттями читати по них лекції. Саме такі викладачі гарантують збереження теперішніх практик, вони не потребують та не бажають ніяких змін, бо їх насправді все влаштовує. Частка таких викладачів у вищій школі дуже значна.

По-шосте, особливу проблему у вітчизняній вищій школі становить недооцінка особисто-індивідуального фактору та відповідно переоцінка загального та інституційного, що визначає патерналістську модель стосунків у вищій школі в цілому. Патерналізм не може сприяти виникненню умов для повноцінного та природного формування особистого кейса викладача вищої школи. Патерналізм завжди виходить з примату загального над індивідуально-особистим.

По-сьоме, сьогодні домінують уявлення про можливість формування повноти вимог до академічного кейса викладача вищої школи. Прикладом цього слугують вимоги до потенційних доцентів та професорів, що визначаються відповідним Положенням. Сьогодні відсутнє повноцінне розуміння того, що академічний кейс викладача вищої школи є принципово відкритим (незавершеним) проектом. Розуміння останнього особливо важливе в умовах університету.

Академічний кейс як відкритий (незавершений) проект

Суттєво змінити ситуацію можна лише за умов переходу до необхідності викладачу працювати над своїм академічним кейсом протягом всієї своєї академічної кар’єри. Свій академічний кейс викладачі вищої школи мають розглядати як відкритий проект, який вони мусять постійно реалізовувати.

Академічний кейс як відкритий проект орієнтується не стільки на формальні минулі академічні здобутки, скільки на перспективу досягнення в теперішньому та майбутньому часі нових вагомих результатів.

Існує принципова відмінність між ситуацією, за якої людина один раз в минулому виконала певні вимоги для отримання документів про вчене звання, отримавши беззастережне право посідати посаду доцента чи професора фактично в будь-якому вищому навчальному закладі країни, та ситуацією, за якої кожного разу людина повинна доводити своє право посідати відповідну викладацьку посаду. Таке право потрібно буде доводити кожного разу в умовах конкурсу та конкуренції, демонструючи свій академічний кейс як відкритий проект.

Академічний кейс та конкурс на заміщення викладацьких посад у вищій школі

Важливе значення при проведенні відповідних конкурсів має оголошення про конкурс. Оголошення про проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад мають не лише відповідати формальній вимозі щодо відкритості їх проведення, а й максимально сприяти насамперед надходженню пропозицій з відповідними академічними кейсами кандидатів на посаду. Дуже важливим є вміння працювати з академічними кейсами кандидатів на посаду.

При проведенні конкурсу важливо дотримуватися двох головних настанов.

• По-перше, важливо, щоб умови конкурсу дозволили максимальній кількості можливих претендентів взяти у ньому участь.
• По-друге, сам конкурс на заміщення викладацьких посад має бути повноцінним конкурсом академічних кейсів кандидатів.

Такі настанови можуть бути реалізовані у вищому навчальному закладі лише в тому разі, якщо конкурс на заміщення викладацьких посад розглядається як вирішальна складова системи забезпечення якості освіти у закладі.

Від того, хто буде викладати кожну конкретну дисципліну у ВНЗ, залежить забезпечення якості освіти в закладі в цілому. Якість вищої освіти забезпечується чи не забезпечується кожного разу конкретним викладачем в конкретній академічній аудиторії. Отже, для ВНЗ має бути важливим, щоб в академічну аудиторію потрапив кращий з-поміж можливих кандидатів. Питання полягає в тому, як найбільш ефективно це забезпечити? Звісно, забезпечити це можна лише в умовах повноцінного та чесного конкурсу академічних кейсів кандидатів.

Наступні рекомендації та їх втілення покликані максимально сприяти як організації повноцінного проведення конкурсів на заміщення викладацьких посад у ВНЗ, так і розбудові внутрішніх систем забезпечення якості освіти у ВНЗ.

Рекомендації

1. Проведенням конкурсів на заміщення викладацьких посад має опікуватися відділ внутрішнього забезпечення якості освіти у вищому навчальному закладі. Конкурсна комісія має формувати з-поміж співробітників даного відділу. Відповідні кафедри мають надавати належну консультативну допомогу при проведенні конкурсу.

2. Конкурсна комісія при проведенні конкурсу має бути максимально націлена насамперед на пошук викладача для викладання конкретної дисципліни чи ряду дисциплін. Не слід обмежуватися в оголошенні про конкурс зазначенням посад на кафедрі. В оголошенні про конкурс обов’язково має вказуватися дисципліна чи вичерпний перелік дисциплін, для викладання яких ВНЗ потребує викладача. ВНЗ повинно не формально шукати власника відповідного атестата доцента чи професора, як то часто трапляється сьогодні, а людину, яка могла б на належному рівні прочитати конкретну дисципліну, посівши при цьому відповідну посаду доцента чи професора. Важливо, щоб конкурси на заміщення викладацьких посад відбувався, як виборювання права читати конкретну дисципліну.

3. Обов’язкову вимогу до академічного кейса кандидата варто обмежувати вимогою до документа про вищу освіту за певною спеціальністю. Весь інший склад академічного кейса, що подається на розгляд конкурсної комісії, має формуватися на розсуд кандидата. При цьому кандидат має враховувати, що його академічний кейс має слугувати демонстрацією та обґрунтуванням трьох головних факторів (пунктів), на які послідовно має звертати свою увагу конкурсна комісія. По-перше, пріоритетності викладання відповідної дисципліни для кандидата. По-друге, спроможності кандидата забезпечити належну якість викладання відповідної дисципліни. По-третє, рівень визнання та оцінки академічних здобутків кандидата в академічному середовищі.

4. Пріоритетність викладання для кандидата відповідної дисципліни має визначатися за темою його дисертації, темами його публікацій та інтенсивністю публікації за темою, яка кореспондує з дисципліною, право викладати яку виборює кандидат.

5. Спроможність забезпечення належної якості викладання відповідної дисципліни має визначатися за посібниками, підручниками, навчальними програмами та іншими навчально-методичними матеріалами, що були підготовлені кандидатом. В окремих випадках кандидатам може бути запропоновано прочитати оглядову лекцію для студентів, з оцінкою такої лекції студентами.

6. Визнання та оцінка академічних здобутків кандидата академічною спільнотою має визначатися за індексом Гірша, за рівнем видань, у яких кандидат публікує результати своїх наукових досліджень, за отриманими раніше грантами на проведення наукових досліджень.

7. При розгляді академічного кейса кандидата за кожним з трьох вище перерахованих пунктів кандидат має отримати певну кількість балів, що мають бути підсумовані в цілому. При цьому доцільно дотримуватися наступного розподілу. Якщо загальна сума балів дорівнює 100 балам, то за пріоритетність кандидат може максимально отримати 40 балів, за обґрунтування спроможності забезпечення належної якості викладання – 30 балів, за рівень визнання та оцінки академічних здобутків академічною спільнотою – 30 балів. Переможцем конкурсу вважається той, хто отримав більшу загальну суму балів.

8. Право на відповідну посаду доцента або професора може відкриватися у відповідності до загальної суми балів, якою був оцінений академічний кейс. Так, 60 і більше балів академічного кейса дозволяє посідати посаду доцента, що передбачає право читати лекції та проводити семінарські заняття, керувати курсовими та дипломними роботами. 80 і більше балів академічного кейса дозволяє посідати посаду професора, що передбачає право читати лекції та проводити семінарські заняття, керувати курсовими та дипломними роботами, бути керівником дисертаційного дослідження та мати право самостійного вибору аспірантів та право винаймати асистента, керувати науково-дослідними програмами у ВНЗ.

Замість висновку

Рекомендації, що були запропоновані вище, передбачають відмову від практики присвоєння вчених звань, що сьогодні виродилася в практику купівлі своєрідної ренти; вони також передбачають відмову від дріб’язкової опіки зі сторони держави та перехід до практики академічних кейсів як відкритих проектів; це означає, що викладач має кожного року докладати максимальних зусиль та старань протягом всієї своєї академічної кар’єри. Це має докорінно змінити ситуацію в академічній царині країни в цілому.