ВЧИТЕЛЬ!

Вчитель німецької мови луцької гімназії №18 Михайло Яковчук переміг на конкурсі «Вчитель року 2018» у номінації “Німецька мова”, обійшовши 24 конкурентів з усіх областей України.

Михайло Яковчук розповів, як став вчителем та 20 років поспіль шукає підхід до нових поколінь дітей, – пише інтернет-видання «Волинь24».

«МАМА МРІЯЛА, ЩОБ Я СТАВ ВЧИТЕЛЕМ»

Мені 39 років. Народився у місті Черняховськ Калінінградської області (Росія) у сім’ї військового. Мабуть, є щось символічне в тому, що тепер я вчитель німецької мови, адже Калінінград до 1945 року належав Німеччині і називався Кенігсбергом.

Після розвалу Радянського Союзу родина повернулась в Україну. У Луцьку я закінчив школу №9. У 1995 році вступив до Волинського державного університету. У 2000 році закінчив його і відтоді працюю вчителем німецької мови у гімназії №18.

Як і всі мої однолітки, я спершу не хотів вчителювати. Це була необхідність. Але потім я зрозумів, що це моє. Та й мама, яка досі працює бібліотекарем у школі №26 завжди відчувала трепет до інтелігентної професії вчителя, мріяла, щоб її син ним став. А ще мені дуже пощастило з викладачами німецької мови. Їх я можу назвати справжніми фанатами своєї роботи. Вони вкладали всю душу і серце у навчання студентів.

«ЯКЩО НА УРОЦІ ДИТИНА ДІЗНАЛАСЬ ЩОСЬ НОВЕ, ДЕНЬ ПРОЙШОВ НЕДАРМА»
Мені подобається відкривати щось нове і корисне дітям. Якщо дитина на уроці дізналась щось нове про країну, мову якої вивчає, або навіть вивчила кілька слів, це вже перемога для вчителя і день прожитий недарма.

Діти мислять нестандартно, ставлять цікаві запитання і це надихає на самовдосконалення та розвиток. Вони живуть емоціями, які передають оточуючим. Тому робота з учнями дає мені багато енергії та радості.

Подобається спостерігати, як ростуть, вдосконалюються мої вихованці, тому що разом з ним росту я.

Я постійно беру участь у семінарах і тренінгах, але переконаний – якими б глибокими фаховими знаннями вчитель не володів, головне – це любов до дітей. Щоб знайти підхід до дитини, потрібно поставити її в центр уваги, увійти в її ритм.

«МОБІЛЬНІ ДОДАТКИ ДІТЯМ ЗРОЗУМІЛІШІ, НІЖ ПІДРУЧНИКИ»

Сучасні діти знаходяться в насиченому інформаційному просторі. Для них головне – постійне використання гаджетів. Боремось з цим, але не завжди успішно.

Хоча, часто використовуємо ті ж гаджети на уроках. Мобільні додатки дітям зрозуміліші, ніж підручники.

Також використовую багато нових методів роботи, зокрема технологію критичного мислення. На таких уроках ми з учнями дискутуємо, вирішуємо проблемні питання, я допомагаю їм подивитись на життєві ситуації з різних боків.

Головне – запропонувати дітям висловити свою думку, адже це сприяє формуванню творчої особистості.

«З АНГЛІЙСЬКОЮ КОНКУРУВАТИ ВАЖКО»

Зараз лише у кількох луцьких школах діти вивчають німецьку мову в якості другої іноземної. З англійською, яку називають головною мовою спілкування у світі, конкурувати важко.

Але я вважаю, що німецьку мову потрібно вивчати і починати варто якомога раніше – буквально з дитячого садка. Адже Німеччина до нас ближча, ніж Великобританія та США, до того ж людина повинна бути всесторонньо розвиненою. А, чим більше мов ти знаєш, тим вільніше почуваєшся в суспільстві.

Зрозуміло, що для наших дітей англійська «рідніша», бо вони її довше вчать. Але є багато обдарованих дітей, які вчать німецьку з 5 класу, а знають її краще, ніж англійську. Все залежить від індивідуальних особливостей дитини та її вподобань.

Минулого року моя учениця на ЗНО з німецької набрала 191 бал з 200.

«УЧАСТЬ У КОНКУРСІ «ВЧИТЕЛЬ РОКУ» – ЦЕ ВЖЕ ПЕРЕМОГА»

Коли мені запропонували взяти участь у конкурсі «Вчитель року», я не вагався. Адже майже 20 років постійно займаюсь саморозвитком, беру участь в семінарах, проектах, які організовує Волинський інститут післядипломної освіти.

Участь у конкурсі – це вже перемога і можливість розкрити свій творчий потенціал та професіоналізм. Багато хто каже, що конкурс – це рік відірваний від життя, але я з цим не погоджуюсь, адже у цей час ти постійно займаєшся саморозвитком, вдосконалюєш навички.

Я прагнув перемогти, але не ставив це собі за мету. Найважливішим для мене було знайомство з людьми та обмін досвідом. Тому я все робив поступово, концентрувався на певному етапі, проходив його і йшов до наступного.

Можу сказати, що атмосфера на конкурсі була дуже доброзичливою, а всі учасники – дружними. Після конкурсу я і далі спілкуюсь з іншими учасниками.