Освіта майбутнього — яка вона? Чотири тренди 

Іван Примаченко

Співзасновник освітніх курсів Prometheus

23 грудня, 18:03коментувати

Свого часу мене дуже вразила гравюра, на якій зображено двоє приятелів. Один з них — Олександр Македонський, тут йому приблизно 15 років. Він ще невеликий, але трохи згодом стане Великим. Праворуч — його вчитель. Я навіть сказав — домашній репетитор, Аристотель.

Мене вразило, що Аристотель був особистим вчителем Олександра. Відразу уявляєш собі, що міг би так само сидіти поруч з Аристотелем, він би тобі щось розповідав, відповідав на твої запитання, висловлював свою думку. Аристотель слідкував би, що ти знаєш, чого не знаєш, підлаштовував би під тебе свої лекції. Давав би тобі домашні завдання і слідкував, чи виконав ти їх.

Я думав: чи настане час, коли ми досягнемо такого рівня розвитку, аби в кожного учня в світі був свій, очевидно, електронний Аристотель? Можливо, зараз це буде не Аристотель, а, наприклад, Гокінг, як вчитель фізики, та Ілон Маск, як вчитель інженерної справи. Чи настане колись цей момент? Звичайно, настане — коли буде створено сильний штучний інтелект, який не поступатиметься людському. Тоді ми зможемо відтворювати найбільш видатних людей в світі. Але це все здається досить віддаленим майбутнім.

Сьогодні я хотів би розповісти коротко про чотири головні тенденції, які, на мій погляд, визначать майбутнє освіти. Ці тенденції вже зараз поступово наближають майбутнє, в якому у кожного з нас буде персональний Аристотель і Гокінг.

1. Вирішення головної проблеми освіти

Можна дати тисячу відповідей на питання, в чому полягає головна проблема освіти, але, на мій погляд, вона дуже тривіальна. Проблема ця економічна — в освіті, на відміну від більшості галузей людської діяльності, не зростає продуктивність праці. Вдумайтеся: як тисячу років тому лектор стояв перед аудиторією в Оксфорді чи в Болоньї і розповідав свою лекцію, так і сьогодні. За тисячу років продуктивність праці лектора не змінилася взагалі. І це проблема, тому що у всіх інших галузях продуктивність праці зростає постійно. За одиницю часу ми можемо зробити більше автомобілів, більше одягу, їжі. В результаті у людей більше доступу до їжі, одягу, інформації, але не до якісної освіти.

Щоб люди йшли працювати в освіту, ми маємо платити їм стільки ж, скільки платимо людям в інших галузях. А оскільки продуктивність праці не зростає, то ми не можемо дати більше якісної освіти. Ми змушені платити більше за той же обсяг якісної освіти.

Втім, ми знайшли ліки, які дозволяють вилікувати цю хворобу. Знайшли спосіб, як стрімко збільшити, масштабувати якість освіти у розрахунку на кількість людей, які її отримають, — масові, відкриті онлайн-курси.

Завдяки масовим онлайн-курсам ми можемо взяти найкращого викладача у світі, умовного Аристотеля, і поширити його курс на безкінечну кількість людей, на сотні тисяч, на мільйони людей по всьому світу. В розрахунку на одного слухача вартість такого курсу буде символічною. (…) Це супер принципова річ, яка дозволить нам дуже швидко, в найближчі 10-15 років, надати дуже якісну освіту величезній кількості людей.

2. Перехід від пасивного до активного навчання

Наука про навчання дуже багато досліджувала навчання і дуже мало відкрила. Але одне вона встановила точно — ефективним є лише активне навчання. Більше того, пасивного навчання в принципі не буває. Пасивне навчання – це не навчання, а його імітація.

Проблема в тому, що класичний формат навчання в школі та викладання в університеті пасивний. Лекція, розповідь вчителя чи викладача про щось — це неефективно. І ми всі це знаємо. Всі знають про ці дослідження, але університети й школи продовжують будуватися за старими принципами.

Зараз відбувається фундаментальна річ — від цього відмовляються. Масовий онлайн-курс – це лише перший крок (хоч і примітивний). Вони вже не пасивні за визначенням — в них, окрім відео-лекцій, є обов’язкові завдання, є форуми.

Наступний крок – мобайл, мобільні додатки, які вже запустили більшість мобільних платформ, у тому числі й Prometheus. Далі - віртуальна реальність, можливість переглядати інтерактивні схеми, схеми молекул, і всім класом маніпулювати ними. Це доповнена реальність — коли ми можемо виводити зображення на реальний простір (через смартфон, спеціальний додаток або через окуляри доповненої реальності).

І це дуже важливо, бо вчитель може вивести інтерактивну мапу, яку бачить весь клас, і весь клас зможе маніпулювати цією мапою: дивитися, наближувати зменшувати, крутити нею тощо.

Рано чи пізно ми отримаємо додатки, які будуть аналізувати через окуляри доповненої реальності світ перед вами, і проектувати навчальні інструкції. Ви бачитимете продукти в холодильнику, а вам пропонуватимуться рецепти, як їх можна приготувати; наглядна демонстрація, що треба робити з цими продуктами, аби зробити з них ту чи іншу страву.

3. Третій тренд — дані

Думаю, багато хто з вас чув вираз, що дані — це нова нафта. Для освіти, можливо, це ще більш правильно і правдиво, ніж для багатьох інших галузей. Ми мало що знаємо про те, як люди навчаються. Ми не знаємо, як люди гортають підручник, як конкретно вони готуються до уроків, як готуються до іспитів, чому вони щось знають, а чогось — ні. Ми не знаємо, чи слухають вони лектора. (Людина може дуже уважно дивитися на лектора, і думати при цьому про абсолютно інші речі).

В різноманітних форматах онлайн-навчання, в мобайл-навчанні є аналітика. Навіть зараз на Prometheus ми бачимо докладну статистику і аналітику щодо того, як люди дивляться конкретну лекцію, посекундно. Ми бачимо, на якій секунді люди статистично припиняють дивитися лекцію, і розуміємо, що, очевидно, в цьому моменті є велика проблема. Ми можемо подивитися цю лекцію в ручному режимі, і сказати: добре, тут щось незрозуміло або дуже нудно пояснюється, наприклад. Після цього можемо зробити нові варіанти лекцій, розподілити їх між слухачами і перевірити, який з варіантів будуть дивитися більше і краще. Після якого з них люди краще складуть тест — це ще більш важливе запитання.

Але й це лише початок. Бо, насправді, збір даних відкриває нам дорогу до святого Граалю освіти — до персоналізованого навчання . Чому це так важливо?

Ми настільки звикли до не персоналізованого навчання, що не помічаємо абсурдності цієї ситуації. Візьмемо, наприклад, математику: у нас є два тижні на вивчення лінійних рівнянь. Ви вивчили лінійне рівняння за тиждень, вам нудно, нецікаво, але ви змушені далі сидіти на уроці. Ви хочете піти далі, але вам не дають.

Іншому учню не вистачає двох тижнів на лінійні рівняння, йому потрібно більше. Але що відбувається далі? Далі всім дають контрольну роботу, хтось її пише на максимум, інший — на 50%. А всі говорять: «Ну добре, йдемо далі». І ми йдемо далі до тих пір, поки хтось з учнів (і таких багато), відкривши підручник, не зрозуміє, що взагалі нічого не розуміє.

Думаю, у кожного з нас був подібний приклад в навчальному житті, особливо в школі.

Коли ми збираємо купу даних, коли ми знаємо, хто і що вчить, хто чого не вчить і хто що вивчив, а хто не вивчив. Ми можемо персоналізувати навчання. Програма може пропонувати людям те, чого вони ще не знають, перевіряти лише те, що вони не довчили минулого разу і не затримувати їх на тому, що вони й так вже чудово знають. Програма, або комбінація програми і людини зможуть рухатися в темпі, який зручний для учня (повільніший чи швидший) і завжди підтримуючи оптимальний рівень зацікавленості.

І це ще не фінал. Бо в кінцевому випадку ми прийдемо до систем, які зможуть передбачити, що вам потрібно вивчити просто зараз, тому що ви самі цього не знаєте або не можете сформулювати. Зараз штучний інтелект доволі непогано, за низкою симптомів, які можна збирати автоматизовано, діагностує депресію. Люди, як правило, не помічають, коли в них починається депресія. А система може, перевіряючи ваші тексти, публічні і не публічні повідомлення, сказати: "Скоріше за все, у тебе депресія, перевір це або зроби те і те. Почитай цю книжку, сходи до психотерапевта тощо".

4. Радикальна організація навчального процесу, знищення традиційних рамок навчального процесу

У нас є дуже цікавий стереотип, точніше — шаблон організації навчального процесу. Навчальний процес нібито має бути обмежений в часі (11 років школи, 4 роки бакалаврату і 2 роки магістратури) — все. Є жорсткі обмеження, жорстка послідовність, за якою ви навчаєтеся.

Навіщо це в світі майбутнього, коли все настільки швидко змінюється? Чи не логічніше було би дати можливість пройти перший курс університету, потім, за бажанням, на рік зануритися у роботу в конкретній компанії чи стартапі, і після цього повернутися назад до навчання (повністю або частково: 50% навчання проводити в кампусі, а 50% — онлайн, одночасно працюючи на півставки). Магістратуру можна пройти повністю онлайн чи навіть не онлайн — замість магістратури взяти цикл курсів, які зараз запускають західні університети. Це мікромастерс, мікромагістерські ступені — 4-5-8 курсів, які об'єднані в певне завдання, які дозволяють дуже швидко осягнути купу нового, особливо не відриваючи вас від роботи чи інших задач.

Це дуже цікаво. Думаю, що за знищенням вертикальної інтеграції навчання найближче майбутнє. На Заході ці мікромастерси підключила купа університетів — від МІТ до Університетів Пенсильванії і Колумбії.

Це ж стосується і горизонтальної структури навчання: ідея, що навчання має бути обмежене стінами навчального закладу, школи чи університету, відживає своє. Є, наприклад, Minerva Schools, новітній університет в США, який заснувала колишня адміністрація Стенфорду і Гарварду. Цей університет за три роки існування має більший конкурс, ніж Гарвард і Стенфорд. І він дуже цікаво побудований. У них немає кампусу, кожен семестр студенти приїжджають в інше місто. Навіщо це робиться? Не просто, щоб отримати новий культурний досвід, не просто, щоб отримати навички автономії, але й тому, що навчальний процес не замкнений всередині навчального закладу. Наприклад, обов'язковою частиною навчання кожного семестру є робота, стажування, співпраця з реальними компаніями, реальними громадськими організаціями в тих містах, де вони живуть. Якщо це курс бізнесу, їм пропонують створити власний бізнес. Якщо вони вивчають бідність, як явище, їм пропонують піти в мерію, до неприбуткових організацій, і з'ясувати, як з бідністю боряться. Знищення стін, якими обмежується навчальний заклад, — це теж один з основних трендів.