вторник, 10 марта 2020 г.


ІНТЕРВ¢Ю


8 ключів до світу підлітків від найкращої вчительки України




Підлітки — бунтівники і максималісти, які не визнають авторитетів. Як приборкати енергію тінейджерів, завоювати їхню довіру та побудувати співпрацю, знає Наталя Кідалова, найкраща вчителька України 2019 року за версією Global Teacher Prize Ukraine. Вона зізнається, що учні-підлітки не раз були неабияким викликом для неї, але пізніше ставали справжніми друзями, а син навчив головного правила гри на території тінейджерів. Ось вони — 8 ключів доступу до світу підлітків.

Розвивайте мотивацію залученості

Дослідження гарвардських вчених показало, що діти мають розвинену мотивацію або уникнення, або досягнення. Зі свого вчительського досвіду можу сказати, що є ще й мотивація участі, залученості. Саме її треба розвивати у підлітків. Тінейджерам дуже хочеться бути важливими, поміченими, а мотивація участі якраз про те, щоб бути частиною спільноти, відчувати свою приналежність до групи. Недаремно підлітки захоплюються різними субкультурами, вони шукають визнання серед однолітків. Десь із 6-го класу ні вчителі, ні батьки вже не є авторитетами для них. Але якщо дорослі також щиро залучені з підлітками у якусь діяльність — чи то на уроці, чи у вільний час, це дає ключ до їх розуміння. Мені подобається африканська приказка: «Тільки той, хто носить цю пару черевиків, знає, де вони тиснуть». Ми, дорослі, дуже часто думаємо, що знаємо краще, як і що треба робити, при цьому не залучаємо учнів приймати рішення і впливати на процеси. Ми робимо для них, а виходить — замість них. А краще — робити разом.

Цінуйте підліткове бунтарство
Багато батьків і вчителів скаржаться, що підлітки бунтують. Я бачу в підлітковому бунтарстві переваги: це сильна ідентичність дитини, наявність власного погляду і позиції, це стійкість — адже якщо бунтує, то наважується протистояти іншим. У підлітка-бунтаря великий внутрішній потенціал. З другого боку, бунтарство — це сигнал: що підлітки чогось не знають, ще не вміють відстоювати свою думку спокійно, виважено, аргументовано, не володіють власними емоціями і ще не навчилися вирішувати суперечки ненасильницькими методами. Я сприймаю підліткове бунтарство як форму, прояв, через який тінейджери доносять нам меседж. Чому вони обирають таку форму комунікації? Тому що не знають іншого способу? Чи може тому, що інакше ми, дорослі, їх не чуємо? Якщо в колективі є бунтар — це класно, бо коли все гладко і спокійно, вчитель має замислитись: може діти просто вдають слухняних для мене? Зараз маю одного дуже активного учня-бунтаря. Зрозуміла, що йому постійно треба відчувати свою потрібність і важливість для класу, тому планую додаткові завдання саме для нього.

Зніміть свій скафандр відстороненості

Заслужити довіру підлітків можна лише через щирість: якщо я щось декларую у класі, але не роблю цього в житті, діти одразу це відчувають. У класі я справжня. Маю режим mute: якщо дитина щось мені довірила, це залишиться між нами. Наприклад, один учень розповів мені, що належить до ЛГБТ-спільноти, інший зателефонував саме мені, коли пішов з дому після сварки з батьками. Я дуже ціную довіру підлітків і відчуваю свою відповідальність. У будь-якій суперечці між підлітком і дорослим я буду на боці дитини. Знаєте, чому? Бо кожен дорослий вже має досвід власного дитинства і підліткового віку, а тінейджер ще не має досвіду бути дорослим. Дуже часто ми, вчителі, одягаємо на роботу скафандр: я тільки викладаю свій предмет, усе решта мене не хвилює. Тоді ми вибудовуємо хибну картину світу для дітей — так ніби є окремо школа, а окремо — справжнє життя. З учнями треба бути завжди собою, тоді буде довіра і партнерські стосунки.

Помічайте силу підлітків






Пригадуєте фільми про підлітків-супергероїв, де вони використовують власні сили — вогонь чи заморозку — з руйнівною метою? Такі суперсили є в кожного підлітка. Завдання дорослого — допомогти дитині навчитися користуватися власною суперсилою для добра. Часом із батьками проводжу таку вправу: вони мають записати негативні риси свого тінейджера. Зазвичай, це стандартний список: впертий, зарозумілий тощо. Потім ми разом говоримо про ці риси і намагаємося знайти відповідник кожної з них, але зі знаком плюс: не впертий, а цілеспрямований, наприклад. Звісно, впертість не означає автоматично наполегливість. Але якщо впертій дитині весь час казати: не будь упертим, цю рису можна загнати глибоко в характер дитини, і пізніше це вийде назовні через агресію чи інші прояви. Натомість треба підказати дитині, як цю впертість розвинути в цілеспрямованість. Самостійно підліткам складно побачити свої риси, тому з ними про це треба говорити: які сильні сторони має дитина, де її зони росту.
У 15–16 років підліток повинен володіти навичками, необхідними для ефективної самоосвіти: як сформулювати очікування, як визначити мету, які засоби будуть доцільними для досягнення цієї мети, як розпланувати етапи роботи і відстежити темп, як відзначити свої проміжні результати і, можливо, змінити стратегію. На своїх уроках я завжди залишаю час для саморефлексії учнів — не формальної, коли наліпили смайлики на дошку і побігли, а справжнього аналізу: чого я навчився сьогодні, чого мені не вистачає, над чим ще маю попрацювати. Цього неможливо навчити за один урок, потрібна системна робота.
У класі маємо чотири картинки — різні дороги:
  • автобан — пересуваюся сам, можу допомогти іншим;
  • шосе — їду впевнено, але часом пригальмовую;
  • бруківка — їду рівно, але на шляху забагато вибоїн;
  • ґрунтова дорога — забагато пилу, не бачу, куди їду — допоможіть.
Тоді кожен учень може визначити, у яких навичках він їде автобаном, а з якими є труднощі і це ґрунтова дорога.

Комментариев нет:

Отправить комментарий