ГОВОРИМО І ПИШЕМО УКРАЇНСЬКОЮ ПРАВИЛЬНО!

Розкажіть учням, з чим боротись: суржикові звороти, найпоширеніші в Україні

Відомий філолог Олександр Авраменко роз’яснив, у чому різниця між суржиком та діалектом. Також він навів приклади найпопулярніших суржикових слів та фраз серед українців.

А ви помічали, як суржик увійшов у наше життя: «нєхачу», «розкажи, шо случілось», «откуда інфа?» ці та інші фрази можна почути від наших друзів, рідних чи самих себе. Відомий український філолог і автор підручників Олександр Авраменко розповів про появу суржику в українській мові та його різницю між діалектом:

Є різні форми цього явища. Слабкий суржик – невеликі вкраплення, він притаманний західноукраїнському регіону. А сильний суржик вживають здебільшого на сході та в центрі України.

У нас чомусь звикли вважати, що суржик – це змішування української саме з російською. Утім польські вкраплення в мові на Галичині чи румунські на Буковині теж так називають, – розказав Олександр Авраменко виданню «Експрес».

 

Популярні суржикові звороти

1. Найпоширеніше суржикове слово – «получається». I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають це слово замiсть – «виходить».

2. Також поширена помилка – «приймати участь», що походить з росiйської. Правильно говорити і писати – «брати участь».

3. Слово «канєшно» замiсть «звiсно» («авжеж», «аякже»).

Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки – росiйськi. Як приклад, замiсть «телевiзор» кажуть «тЄлЄвiзор».

А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно, на російський кшталт, уживають відмінкові закiнчення у словах після «не». Наприклад, «я не звертаю увагУ» (правильно «не звертаю увагИ»), «я не їм борщ» (правильно «не їм борщУ»), «я не слухаю музикУ» (правильно: «не слухаю музикИ»).

 

Суржикові слова чи діалектизми?

Український діалектизм – це те, що вживається лише на певній території України (а не в сусідній країні) і впродовж довгого часу. Тобто це слово, утворене місцевими жителями на своїй території.

Наприклад, картоплю називають «бараболя», на взуття кажуть «мешти», на стежку в горах  – «плай». Усе це діалектизми.

А от «колєжанка», «трускавка», «кобіта» – суржик, бо це запозичення з польської мови, фонетично точні (в перших двох прикладах) чи майже точні (в третьому прикладі – бо польською «жінка» звучить все-таки як «кобєта»).

Проте все одно досі не існує порозуміння між філологами (і відповідно, єдиних критеріїв) для розмежування мови, суржику та діалекту.

Чому виникає суржик?

«Можна виокремити декiлька варiантiв використання суржику, – розповів пан Авраменко. –   Наприклад:

• «Спонтанний суржик» – особи погано володiють як українською, так i росiйською мовами.
• «Свiдомий суржик» – носiї знають обидвi мови, втiм не набули автоматизму в їх використаннi.
• «Мимовiльний суржик» – коли людина знає одну з мов, але вивчає iншу»

Аби очистити мову від суржику, головне – налаштуватися на це психологiчно й контролювати свою мову. Наприклад, коли ви хочете сказати якесь слово російською, треба різко шукати український відповідник. Або ж знайти людину, яка постійно вказуватиме на помилки та виправлятиме їх. Це дуже стимулює, – впевнений мовознавець.