вторник, 16 июня 2020 г.


УРОКИ КАРАНТИНУ


Уроки карантину. Що радять директори шкіл

Надати підтримку і вирішити, що взяти із собою в майбутнє. 
Як впоралися школи під час карантину 
               – “Нова українська школа” зібрала коментарі директорів:
  • Світлани Олексюк, директорки школи №5 м. Києва
  • Ірини Хміль, директорки ліцею імені Івана Пулюя у Львові
  • Сергія Запісова, директора школи І ступеня №11 м. Стрий

– Що, на вашу думку, вдалося під час дистанційного навчання, 
ваша роль в організації і його проведенні?
Світлана Олексюк: Підтримування зв’язку й налагодження мостів – 
це було перше, що ми організовували.
Ми встановили для себе пріоритети і прийшли до того, що нам потрібні
 нормальний алгоритм і інструкція, яка має бути короткою й чіткою. 
За 10 днів ми це зробили і зрозуміли, що нам потрібно все налагодити так, 
щоби потім ми могли використати цей досвід.
Нам вдалося реалізувати принцип 4К – кооперація (підтримування одне одного), 
комунікація (вміння домовлятися), критичне мислення (коли ми почали шукати 
скарби від інших учителів у мережі), креативність.

Світлана Олексюк, директорка школи №5 м. Києва. Фото: Дмитро Ларін
Вчителі, які на “ти” із сучасними технологіями, створили онлайн-інструкції. 
Але перші відеоінструкції нам надали батьки. Тепер у нас чимало власних наробок.
Ми, вчителі, створили спільноту. Якби ми не спілкувалися в цій вчительській громаді, 
ми б не змогли вижити.
Ірина Хміль: Протягом перших днів карантину ми провели кілька майстерок 
для вчителів школи, де запропонували організувати навчання на платформі 
Google Classroom, показали алгоритм реєстрації, надання та оцінювання завдань,
 надання зворотного зв’язку. Також ми провели майстерку зі створення 
Google-форми для використання її як інструменту надання моментального
 зворотного зв’язку. Усі зустрічі (уроки, консультації, наради тощо) 
відбувалися в програмі Zoom.
Ми розподілили обов’язки між адміністрацією і призначили відповідальних
 за впровадження дистанційного навчання в ліцеї. Призначили наставників 
для тих учителів, яким було складно впоратися самостійно.
Водночас, ми зберегли автономію педагогів, давши можливість самостійно 
обирати інструменти для навчання. Маємо приклади створених Youtube-каналів 
наших учителів, відеопояснень.
Для підвищення мотивації учнів до навчання запровадили систему 
сертифікатів за активність, вчасне виконання завдань, виконання додаткових 
завдань, активну участь у флешмобах на сторінках ліцею в соцмережах тощо. 
Учні збирали сертифікати, а використати їх зможуть після завершення 
карантину для підвищення семестрової та річної оцінок.
До спільних флешмобів у соцмережах запрошували батьків, проводили 
онлайн-конференції в Zoom – цікавилися відгуками, напрацьовували ідеї.
Активно працювала і психологічна служба. Усі мали можливість отримати
 психологічну допомогу. На платформі Classroom психологи пропонували 
дітям цікаві тести, вправи для релаксу тощо.
Багатодітним сім’ям надали в користування на час карантину шкільні 
ноутбуки та планшети. Дистанційно проводилася корекційна робота з дітьми з ООП.
Сергій Запісов: Важливо було в перший тиждень налаштувати педагогів
 на навчання за дистанційною формою. Спокійно і виважено проаналізував, 
як саме маємо працювати. Трішки допомогло МОН України, яке надсилало 
рекомендаційні листи. У нашій школі здебільшого педагоги перейшли на 
дистанційну форму уроків. Загалом ми знайшли ту формулу співпраці з 
батьками та дітьми, яка більш-менш може задовольнити всіх.
Кожний класний керівник мав право самостійно спільно з батьками 
знайти оптимальну формулу дистанційного навчання. Адже в нас діти 
молодшого шкільного віку. Спочатку переважно це були Фейсбук та
 Вайбер-групи (ми сподівались, що карантин не надовго). Однак із 
часом зрозуміли, що необхідно вдосконалювати форми дистанційної роботи.
 Тому перейшли на онлайн-уроки. Переважно використовували Skype, Zoom та YouTube.
– З чим виникли найбільші труднощі?
Світлана Олексюк: Через певний період ми зрозуміли, що є
 вчителі, які не можуть сказати вголос, що вони не мають 
технічних можливостей. Це дуже делікатна тема. За п’ять днів 
ми забезпечили вчителів гаджетами. Ретельно вивчали ситуацію в
 родинах. Головні труднощі пов’язані з доступом до інтернету, технічним
 забезпеченням і мотивацією.
Вчителі початкових класів казали, що батьки однаково намагаються
 бути вчителями для своїх дітей. Ми проводили навчальні онлайн-зустрічі
 з батьками, пояснювали, що ми робимо, індивідуально спілкувалися з 
тими, хто активно заперечували організацію дистанційного навчання.
 У вайбері були емоційні салюти. А от із дітьми було менше проблем.
Кожен класний керівник став завучем для свого класу, коучем, психотерапевтом. 
Честь їм і хвала. Хоча нам не вдалося все на 100%. Є вчителі, які думали, що все 
відбудеться само собою.
Ірина Хміль: Найбільші труднощі були з батьками, які не хотіли зрозуміти, 
що навчання з використанням дистанційних технологій – це вимушена потреба
а не чиясь забаганка чи експеримент. Єдиним питанням для більшості батьків було, 
на жаль, питання оцінки.
Ми запровадили щотижневі онлайн-зустрічі з батьками й так налагодили співпрацю.
 Від батьків учнів початкових класів ми отримали багато ідей, саме вони 
зініціювали цікаві челенджі в соцмережах.
Ми гостро зіткнулися із браком у дітей самоорганізації, яка виникає 
через гіперопіку з боку батьків.
Також гостро стоїть проблема доброчесності (списування, виконання 
батьками чи старшими братами й сестрами завдань тощо). Її варто розв’язувати 
зміною підходу: відмовою від завдань із підручника, створенням цікавих 
творчих завдань. І, головне, диференційованим підходом: учень має
 отримувати посильні для нього завдання.
Сергій Запісов: Це брак ґаджетів, піключення до інтернету, складність 
організувати навчальний процес у домашніх умовах. Уявіть собі маму, 
яка має трьох дітей різного віку, яка щоденно має зі всіма трьома виконувати
 завдання. А ще –
 домашні клопоти чи дистанційна форма роботи. А ще як немає бабусі, 
чи дідуся… І чоловік також працює…
– Які труднощі не вдалося подолати навіть згодом?
Світлана Олексюк: У нашій школи багато практичної, експериментальної 
й дослідницької діяльності. Саме цього під час дистанційного навчання 
дуже не вистачало.
Ірина Хміль: Чимало онлайн-ресурсів є платними. Деякі на час карантину 
надавали безплатний доступ, а деякі – ні.
І дуже серйозним є виклик, який стоїть перед нами не лише сьогодні, – це 
ліцензійне програмне забезпечення. Навіть коли для школи виділяють 
кошти на техніку, то не враховують купівлі ліцензійного ПЗ, через що теж 
є низка проблем.
Сергій Запісов: Складно долаються різного роду фейки, тролінг у 
соціальних мережах. На жаль, медіаграмотність не зовсім у тренді. 
Зараз мої колеги більш упевнені, проводячи уроки засобами дистанційного навчання.
Хоча, я гарантую, що з повним закінченням карантину обов’язково проведу
 цикл додаткового навчання, який буде пов’язаний із використанням 
різних дистанційних технологій.

Сергій Запісов, директор школи І ступеня №11 м. Стрий. Фото: FB/Сергій Запісов
– Що потрібно покращити/змінити в налагодженні дистанційного навчання?
Світлана Олексюк: Якби ми знали розклад уроків на телебаченні заздалегідь,
 було б зручніше. Ми б проводили актуалізацію з дітьми. Це вступ до класичного 
навчання. Цього мені не вистачило.
Ірина Хміль: З нашого досвіду, можемо сказати, що якісне дистанційне 
навчання повинне мати чітку структуру й бути системним. Не потрібно закриватись
 у собі, якщо є проблема чи питання – треба шукати вирішення, залучати колег, 
адміністрацію. Ми готові ділитися досвідом, розповідати, що вдалось, а чого
 робити не варто.
Сергій Запісов: Ідеальна формула, коли держава забезпечує кожного 
учня/ученицю нетбуком, а також швидкісним широкосмуговим
 інтернетом навіть у найвіддаленішому селі країни. Нічого в цьому 
я не можу змінити. Та й не повинен я думати про покращення. 
Нехай про це думають саме, ті, які мають можливості й за посадовими 
обов’язками повинні “покращувати” 
та “змінювати”.
Я ж практик. Буду шукати шляхи розв’язання проблем.
– Які висновки ви зробили для себе з огляду на кінець навчального 
року в дистанційному режимі?
Світлана Олексюк: Усі ми ще раз переконалися, що робити помилки – 
не страшноГоловне – хотіти їх проаналізувати. Це важливий урок для
 дорослих і дітей, і це нормальна історія становлення.
Ще один висновок, коли брала участь у вебінарах, – як класно працюють люди. 
Я вражена досвідом деяких шкіл, у яких дистанційне навчання було організовано 
швидко й чітко сплановано.
Ще один здобуток цього періоду – усвідомлення важливості 
емоційного зв’язку, а не наполягання на успішності й оцінюванні.
Молодшим школярам важче сприймати телеуроки й дивитися на не свою вчительку. 
На телебаченні – у школі онлайн і телеканалі Київ – були геніальні уроки, однак 
дитина потребує своєї вчительки. Ніколи й ніщо не замінить учителя й живого 
спілкування, навіть якщо ми все зробимо для організації дистанційного навчання.
Я очікую, що вчителі прийдуть після закінчення карантину і скажуть: 
“Добре, що це було, бо тепер я вмію користуватися багатьма новими інструментами”.
Я вірю, що буде більше довіри до вчителів у батьків і навпаки.
Ірина Хміль: Нам приємно, що є діти, які розкрилися саме зараз, 
коли отримали можливість працювати у своєму темпі, досліджувати, 
перепитувати. Ми маємо приклади вчителів, які створили власні Y
ouTube-канали, на яких розміщують відеопояснення, матеріали для учнів та колег.
– Як краще підготуватися до наступних можливих викликів?
Світлана Олексюк: Ми створили колекцію коротких відеороликів 
тривалістю 5–8 хвилин – пояснення теми. До них завжди можна звернутися 
в будь-якій ситуації.
Плануємо активніше працювати над впровадженням перевернутих класів,
 створенням індивідуальної освітньої траєкторії, інтегрувати різні форм
 навчання, щоби за пів року бачити перші результати. Ми зрозуміли, що
 варто починати формувати освітні траєкторії не тих дітей, хто
 супер-мотивовані, а тих, у кого немає зацікавленості.
Важливо, щоб учителі, діти, батьки не відчували себе наодинці
Спочатку треба навести мости, організувати підтримку й подумати, 
що з тих мостів ми візьмемо із собою в майбутнє.
Ірина Хміль: Управління освіти ЛМР допомагає всім 
навчальним закладам Львова. Створено мережу координаторів, 
проводяться вебінари, надається технічна підтримка. Уже зараз
 ухвалено рішення створити онлайн-мережу навчальних закладів міста.

Ірини Хміль, директорка ліцею імені Івана Пулюя у Львові. Фото: М&М Photography
Зараз варто звернути увагу на підготовку фахівців. 
У дистанційному навчанні всім потрібна мотивація.
 І вчителів також потрібно мотивувати з боку адміністрації: 
грошовими винагородами, додатковими вихідними днями тощо.
Сергій Запісов: Потрібно просто налаштувати себе на те, що треба жити… 
Виклики завжди були, є й будуть. Вірте в себе, вірте в людей, вірте в краще. І все буде добре.

Комментариев нет:

Отправить комментарий