понедельник, 6 сентября 2021 г.

 ІНТЕРВ'Ю

Чи існує щасливе вчителювання в Україні та як його досягти?


На жаль, у нас більшість вчителів змирились з роллю жертви системи, існування якої суперечить здоровому глузду. Виправдання прості: «від нас нічого не залежить», «мені треба спокійно допрацювати до пенсії», «не можу звільнитись, бо ще не знайшла нормальної роботи» тощо.

Чому так? Спробуємо принаймні окреслити кілька причин не надто щасливого вчителювання в Україні.

Чи може бути щасливою підневільна людина?

Саме свободи педагогічної думки й дії найбільше бракує в українській школі. Тож задля подолання «педагогічного рабства» мають згуртуватися всі, «хто живий, в кого думка повстала».

Чи може бути щасливою людина, яка змушена займатись сізіфовою працею?

Ось погляд на освітні реалії з позиції вчителя:

Пишемо купу папірців, і головне – навіщо? Йшла працювати у школу з великим задоволенням, але зараз я більше пишу, пишу...

Сізіфова праця добиватиме вчителів й надалі, адже школи та інститути післядипломної педагогічної освіти зосереджують свої зусилля на абсолютно другорядних речах. Уся енергія паротягу йтиме у свисток, якщо ми не здолаємо конкурсоманію у шкільній освіті.

Чи може бути щасливою надмірно табуйована людина?

Вчителю практично неможливо жити без численних табу. Згадую, як на І Всеукраїнському з'їзді працівників освіти тодішній мер Києва Олександр Омельченко зірвав бурю оплесків, коли почав співчувати сільському вчителю, який не може поводитися як усі: «Ні чарку випити, ні заматюкатись».

Справді, у тому сільському соціумі справжній педагог має бути «білою вороною». А ніхто й не обіцяє «білій вороні» щасливого життя…

Чи може бути щасливою людина, запрограмована на нещастя?

Та чи не найглибшою є криза впевненості у собі. Багатьом нашим колегам бракує позитивного мислення, тому вони запрограмовані на нещастя. Ще римський імператор Марк Аврелій відкрив просту істину:

Життя – це те, що ми про нього думаємо. Наші думки притягують в наше життя саме ті події, про які ми найчастіше думаємо.

«Чому я нещасливий у школі?» – це запитання, без розв’язку якого не можна працювати у школі, бо якщо я вчитель чи директор – і я нещасливий у школі, – як я можу очікувати, що інші будуть щасливі поруч зі мною?

Не в грошах щастя, але чи почувається щасливою нужденна людина?

«Шукаю зарплату. Робота в мене вже є...», – це з гіркого вчительського гумору.

Чи може бути щасливою професійно відстала людина?

На заваді щасливому вчителюванню стоїть й невисокий рівень професійної підготовки. Звісно, можна бути задоволеним лише тією роботою, яку вмієш класно робити – і на цьому зупинитись.

Професійна реабілітація вчителя – шлях до щасливого вчителювання.

По суті, на всіх рівнях (від рівня окремої школи й місцевого соціуму до загальнодержавного рівня) нам потрібно провести масштабну професійну реабілітацію вчителя. Саме з ініціювання цього процесу і можуть початись справжні освітні реформи в Україні.

Один з простих, але ефективних підходів до проведення професійної реабілітації вчителя сформулював експрезидент США Барак Обама:

Нам слід навчитись усіляко підтримувати хороших вчителів і припинити виправдовувати поганих.

Шляхи здійснення професійної реабілітації вчителя на рівні окремої школи та на рівні місцевої освітньої системи району чи міста є загальновідомими:

  1. Діагностика професійних деформацій і розробка індивідуальних стратегій їх подолання, формування альтернативних сценаріїв професійного та особистісного зростання.

  2. Профілактика професійної дезадаптації вчителя-початківця.

  3. Створення системи професійного та особистісного розвитку вчителя упродовж усього життя, зокрема й у частині підвищення рівня його соціально-психологічної компетентності (надання йому можливості опанувати навички саморозвитку емоційного інтелекту, самокорекції можливих професійних деформацій).

  4. Ухвалення ефективних програм просування вчителя на кшталт програми «Кар’єра вчителя» тощо.

Чи можливе щасливе вчителювання в Україні?

Питання номер один, яке ми маємо розв’язати у процесі побудови #НУШ, не «Що робити вчителеві», а «Яким бути вчителеві». Відповідь однозначна: насамперед варто бути щасливим вчителем!

Звісно, й цього року нам бажатимуть терплячості та слухняних учнів. Згадають про покликання і про те, що ми «серце віддаємо дітям». Нам часто бажають терплячості, а варто було б бажати чесності та сміливості. Адже коли ми бажаємо вчителям терплячості, то підсвідомо лише підсилюємо синдром навченої безпорадності.

Щасливого вчителювання, шановні колеги!

Бажаю всім знайти свій шлях до щасливого вчителювання! Шлях до позитивного емоційного балансу в системі освіти взагалі й у кожному закладі освіти зокрема.

Щасливого вчителювання, нетерплячості до освітянських маразмів, свободи творити й витворяти! Адже формула щасливого дитинства проста: «Щасливе батьківство + Щасливе вчителювання = Щасливе дитинство».




Комментариев нет:

Отправить комментарий