Психологи: що не дозволяє учителям та батькам знайти спільну мову?

Психологи назвали сім причин, через які батьки та педагоги опиняються по різні боки барикад та не знаходять взаєморозуміння.

ВИГАДАНИЙ ІДЕАЛ. Всі батьки мають власне бачення того, якими мають бути школа та вчитель. Воно формується під впливом різних факторів задовго до того, як дитина починає навчання. А ідеал зазвичай рідко співпадає з реальністю.

РІЗНИЦЯ У ПОВЕДІНЦІ ДІТЕЙ. Учні дуже по-різному можуть поводитися в школі та вдома. Батьки, які звикли бачити та сприймати свою дитину з певного боку, можуть не здогадуватися про інші грані її особистості. Саме тому вони часто не вірять розповідям вчителя про погану поведінку їхньої дитини: «Такого просто не може бути! Вдома він слухняний і допомагає по господарству». До речі, дуже часто так і є.

Психологи зазначають, що буває і навпаки – коли юнацький бунт спрямований на домашніх, а у школі учень заспокоюється та відволікається на навчання та спілкування з друзями.

УЯВЛЕННЯ ПРО НЕПОТРІБНІ ПРЕДМЕТИ. Іноді батьки мають власне уявлення про те, які предмети є важливими, а які – ні. Наприклад, вони вважають, що якщо дитина в майбутньому буде вступати на економічний факультет, то «смикати» її через історію або українську літературу непотрібно. Проте кожен вчитель цінує свій предмет і не готовий миритися з чиїмись «рейтингами». До того ж, усі дисципліни по-своєму важливі та впливають на загальний розвиток дитини.

Виходить, що батьки нервують, коли учню доводиться витрачати багато часу на «непотрібні предмети» через високі вимоги вчителя, а педагог з цим не згоден, бо вимагає знань відповідно до програми.

ОСОБИСТІ ВЗАЄМИНИ. Діалог з учителем багато в чому залежить від взаємин дітей та батьків. Педагоги часто мають справу з ситуацією, коли учень, отримавши низьку оцінку, звинувачує вчителя: не так спитав, погано пояснив, недооцінив. Так зазвичай вчиняють діти, які є жертвами батьківського перфекціонізму, який передбачає сувору відповідальність за оцінку та заперечення права на помилку.

Страх перед негативною реакцією батьків змушує дитину налаштовувати маму і тата проти вчителя. Так дитина захищає саму себе.

СУСПІЛЬНА АГРЕСІЯ. Останнім часом ми чуємо багато поганих новин про школу. На телебаченні, у пресі, соцмережах створюється образ школи як суспільного аутсайдера.

Школа, звичайно, не ідеальна. У ній, як і будь-якій іншій організації, були, є і будуть люди з різним характером та інтелектуальним рівнем. І про проблеми у школі не потрібно мовчати. Проте і ставитись до навчального закладу заздалегідь з упередженням також не треба.

Найвагоміша причина усіх конфліктів – високий градус агресії та озлобленість людей. Вихід один – прагнути до взаєморозуміння, а не взаємних звинувачень.

СПРИЙНЯТТЯ ОДИН ОДНОГО ЯК ВОРОГІВ. Учителі та батьки часто розглядають свої стосунки як особистісні, користуючись принципом «люблю – не люблю». Але відносини в цій галузі мають бути діловими, заснованими на умінні слухати і чути одне одного. Розмова батьків з педагогом має бути конструктивною, а взаємини – кроками назустріч.

НЕВМІННЯ СПІЛКУВАТИСЯ. Тон «робить фразу». Якщо він не витриманий, то навіть звичайні слова в поєднанні з інтонацією і відповідним виразом обличчя не приховають вашого ставлення. Розмова в такому випадку не складеться.

Якщо одна зі сторін є некоректною або грубою, варто зупинити її. Кожен маєте право припинити такий діалог спокійно, доброзичливо, без звинувачень, сказавши: «Вибачте, я не можу продовжувати цю розмову».