четверг, 17 мая 2018 г.

ПЕДАГОГАМ: ЯК І НАВІЩО НАЛАГОДЖУВАТИ ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК З УЧНЯМИ?

ШК


ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН. Процес навчання, а точніше взаємини між учителем і учнем, дуже часто нагадують зіпсований телефон. Те, що вчитель хоче донести; те, що вчитель говорить; те, що чують учні; і те, що вони розуміють, – це різні речі. Але з’ясувати це практично неможливо, не збудувавши правильну комунікацію. Ось і виходить, що педагог – «зі стажем», підручники – хороші, над головою – проектор, а результату – немає. Або результат не зовсім той, який школа і батьки від дитини очікують.
Без зворотного зв’язку від учнів налагодити цей «телефон» не можна. І з побудовою такого зв’язку в українській школі великі проблеми.
ХТО КОМУ ВЧИТЕЛЬ? В нашій освітній системі процес навчання все ще побудований на передачі інформації і досвіду від вчителя до учня. Але сучасні підходи вимагають іншого – допомоги, наставництва, курирування і корекції вчителем освітнього процесу.
Ця різниця підходів призводить до нерозуміння важливості зворотного зв’язку. У звичній для нас усіх українській школі такий зв’язок «не потрібен», так як вчитель – безперечний авторитет, і своє завдання з передачі знань він виконує. Те, що інформацію неправильно зрозуміло або не засвоєно – це не стільки проблема вчителя, скільки самого учня. Це, безумовно, помилкова думка, але подолати її вкрай складно.
Сучасний підхід без зворотного зв’язку не може існувати зовсім, так як він припускає, що в навчальному процесі ініціатива виходить від учня. Саме учень – активна ланка: він задає тон всьому процесу і формує запит на ту чи іншу підтримку від вчителя. Простіше кажучи, це учень показує вчителю, як його потрібно вчити, щоб він досяг своєї мети.
З ЧОГО ПОЧАТИ? По-перше, потрібно усвідомити важливість зворотного зв’язку і того, що він дасть в конкретному класі або на конкретному уроці. В ідеалі, зворотний зв’язок допоможе з’ясувати, чи в правильному напрямку рухається учитель і чи відповідає те, що він хоче донести, тому, що в результаті розуміють діти.
По-друге, слід створити атмосферу довіри і партнерства в класі. Якщо діти будуть побоюватися висловлювати свою думку, то інформація, що виходить від них, буде некоректною. Краще розповісти, що відбувається, і для чого це робиться: «Я питаю, щоб при підготовці наступного уроку врахувати вашу думку і дати вам ті завдання, які будуть більш цікаві і корисні».
По-третє, вибрати один або кілька форматів зворотного зв’язку і зробити його регулярним і органічним. Він не повинен сприйматися як чергова контрольна – в такому форматі він викличе лише недовіру і страх.
В ЯКОМУ ФОРМАТІ? Спосіб відповідної реакції залежить від предмета (наприклад, чи передбачає він домашні завдання), від кількості учнів в класі (особисті висловлювання можуть зайняти занадто багато часу і бути нудними), рівня довіри між учителем і класом (іноді кращий вихід – стандартизовані анонімні опитування) і інших факторів. Тому єдиного рецепта для всіх не існує.
Наприклад, можна запропонувати учням кожен раз при виконанні домашнього завдання вказувати час, який витрачається на його виконання, і його рівень складності. Адже часто зусилля, які витрачає дитина вдома на підготовку до уроку, залишаються «за кадром».
Універсальний прийом – це анонімні опитування. Такі часто проводять на початку і в кінці тренінгів для розуміння того, чого хоче аудиторія. Головне при цьому – дійсно дотримуватися анонімністі. Тобто використовувати заготовлені форми з питаннями, на які потрібно відповісти «+/-» або поставити «галочку», щоб особистість дитини не можна було визначити по почерку.
Гарний спосіб – це залучення дітей в дискусії з пройденого матеріалу, прочитаного твору або про історичну особу. Цей спосіб допоможе з’ясувати, наскільки глибоко діти зрозуміли тему, як вони мислять, що вважають головним, а що – ні.
Додатковий інструмент для вчителя – це правильні запитання аудиторії. Так, замість стандартного «Вам все зрозуміло?» (На це діти по інерції дадуть відповідь «Так») слід запитати: «До чого нам потрібно повернутися?», «Що повторимо?» (Або щось в цьому роді). Найімовірніше, діти вкажуть то, що було їм менш зрозуміло.
СТОРОННІЙ СПОСТЕРІГАЧ. В українській школі, знову ж таки, присутність сторонніх на уроці зазвичай сприймається як негативне явище. Але в принципі, це як раз той варіант зворотного зв’язку, який приносить максимально швидкий і точний результат (звичайно, якщо урок не був «театральною постановкою» для перевіряючих). Адже колеги оцінюють урок з боку, не беручи в ньому участі. А така точка зору часто більш об’єктивна. Крім того, вони порівнюють побачене зі своїм особистим досвідом, точно визначаючи плюси і мінуси методики. Тому не варто нехтувати думкою з боку, а краще – всіляко сприяти тому, щоб відвідування уроків колегами або батьками було нормою, а не стресом для всіх учасників навчального процесу.

Комментариев нет:

Отправить комментарий